очі, наблизився мало не впритул до портрета і ще раз уважно приглянувся. Не було знаку жодної зміни, зробленої пензлем, а проте загальний вираз явно став інакший. Це був не просто виплід його уяви. Ні, зміна до моторошності очевидна!

Доріан важко сів у крісло і задумався. І от нараз йому на пам'ять спливло те, що він був промовив у студії Безіла Голуорда в той день, коли портрет було закінчено. Так, він пригадував тепер усе геть до слова. Він тоді висловив химерне бажання, щоб він сам залишався повік молодим, а старішав його портрет і щоб його власна врода ніколи не марніла, а весь тягар його пристрастей і вад лягав на обличчя портретові; щоб цю намальовану його подобизну зорали зморшки страждань і мислі, а він сам щоб зберіг назавжди ніжний рум'янець і миловидість своєї щойно тоді усвідомленої юності. Невже його бажання справдилось? Та ні, це ж неможливе! Жах навіть подумати про таке. А проте ж — осьде портрет, і на ньому складка жорстокості біля уст.

Жорстокість! Хіба він був жорстокий? Це вона завинила, а не він! Вона уявлялась йому великою артисткою, і за це він її покохав. А вона його розчарувала. Вона виявилась нікчемністю, не вартою його кохання... І все ж тепер він з почуттям безмежного жалю пригадував, як Сібіл приклякла була коло його ніг, ридаючи немов мале дитя. Як твердосердо він дивився тоді на неї! І чого він такий? Чого йому дано таку душу?..

Однак хіба й він не страждав? За ті три жахливі години, поки тривала вистава, він пережив цілі століття мордувань, цілу вічність муки! А його життя так само ж цінне, як і її! В усякому разі, якщо він поранив її на все життя, то й вона на якийсь час завдала йому болю.

Але жінки вміють легше зносити горе, ніж мужчини, — вони ж бо тільки й живуть почуттями, тільки й думають, що про почуття. І коханців вони собі обирають лише на те, щоб мати кому влаштовувати сцени. Так каже лорд Генрі, а він знає, що таке жіноцтво... Отож навіщо йому мордуватися думками про Сібіл Вейн? Тепер вона для нього ніщо.

Але портрет! Як з ним бути? Портрет містить секрет його життя і виповідає усім правду. Портрет навчив його любити власну вроду. Тож невже він навчить його ненавидіти власну душу? Як же тепер і дивитись на цей портрет?..

Безмежний жаль — не за собою, а за намальованим своїм образом — пойняв юнака. Портрет уже змінився і змінюватиметься