дості! То ж був початок його погуби. Краще б кожен його гріх призводив до швидкої і непомильної кари. Покара очищує душу. Не "прости нам гріхи наші", а "покарай нас за провини наші" — ось така має бути молитва людини до всесправедливого Господа.

Люстерко в тонко різьбленій рамі, ще бозна-колишній дарунок лорда Генрі, стояло на столі, і білорукі купідони округ і досі все усміхалися. Доріан взяв дзеркало до рук — як тої жахливої ночі, коли вперше завважив зміну в портреті, — і втупився в його гладінь невидющим, затуманеним від сліз поглядом. Колись одна особа, до безтями закохана в нього, написала йому несамовитого листа, що закінчувався такими словами обожнення: "Світ змінився, відколи прийшли в нього ви, — ви, зроблені з золота й слонової кості. Вигини ваших уст перетворюють на нове історію світу". Ці слова постали на пам'яті Доріановій, і він знов і знов подумки повторював їх. А тоді раптом збурилася в ньому ненависть до власної вроди і, шпурнувши дзеркало на підлогу, він розтовк його підбором на срібні уламки. Ця врода його — ось що знівечило йому життя, — його врода і його молодість, що він собі виблагав. Якби не вони, його життя було б вільне від наруги. А врода виявилася лише машкарою, молодість — лише глумом. Та й що таке, зрештою, молодість? Наївна, незріла пора, пора поверхових настроїв, нездорових думок. Навіщо були йому її шати? Молодість же знищила його!

Ні, краще дати спокій минулому, йому нічим уже не зарадиш. Про власне майбутнє — ось про що він має подумати. Джеймса Вейна поховано в безіменній могилі на цвинтарі в Селбі. Алан Кемпбел одного вечора застрелився у себе в лабораторії, так і не виказавши таємниці, що була йому нав'язана. Збуджені пересуди про зникнення Голуорда незабаром ущухнуть — до того йдеться. Отже, він, Доріан, цілком у безпеці. Проте зовсім не смерть художника гнітила його — смерть власної душі в живім тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрета, що скалічив йому життя, і він не міг дарувати цього. Адже це тон портрета спричинив усе. Безіл наговорив йому неможливих речей, але він навіть їх терпляче вислухав. А вбивство — це просто спалах безумства. Що ж до Алана Кемпбела, то він сам наклав на себе руки — така була його воля, так він і вчинив. А він, Доріан, тут ні до чого.

Нове життя! Ось чого він жадав зараз. Ось чого прагнув. Ба навіть він уже й почав це нове життя. В усякому разі, він пожалів одну невинну дівчину. І ніколи більше він не спокушатиме невинних. Він стане доброчесним.