ними кінчиками й витягуючи задні лапки, він, мов вітер, летів у глиб вільшаника. Сер Джефрі приклав рушницю до плеча. Але граціозність рухів тварини несподівано чимось привабила Доріана Грея, і він скрикнув:

— Не стріляйте, Джефрі! Хай собі живе!

— Ет, дурниці! — засміявся Клаустон, і саме в ту мить, коли заєць скочив у гущавину, він випалив. Разом почулися два крики — моторошний крик пораненого зайця і ще більш моторошний передсмертний крик людини.

— Боже! Я попав у нагонича! — зойкнув Джефрі. — Який це осел поперся під постріли! Гей там, припиніть стрілянину! — гукнув він на весь голос. — Людину поранено!..

— Доріане, — мовив лорд Генрі, — я б їм сказав на сьогодні облишити влови. Далі полювати якось не годиться.

— Я б хотів, щоб їх назавжди облишили, — знеможено відповів Доріан. — Це все таке відразливе й нелюдське! Що, та людина?..

Він не зміг докінчити речення.

— Либонь, що так, — сказав лорд Генрі. — Він дістав у груди цілий набій шроту. Певно, помер одразу. Ходімо в дім, Доріане.

Ярдів п'ятдесят до головної алеї вони йшли поряд і мовчали. А тоді Доріан глянув на лорда Генрі і мовив, важко зітхаючи:

— Це погана прикмета, Гаррі, дуже погана... Я чую, щось жахливе заходить з кимось із нас... Може, зі мною, — додав він, проводячи рукою по очах, наче від болю.

Його співбесідник засміявся.

— Єдина страшна річ на світі — нудьга, Доріане. Це єдиний гріх, за який нема прощення. Але нам вона не загрожує — хіба що товариство за обідом надумає балакати про цей випадок. Я повинен їх попередити, що ця тема під табу. Що ж до якихось там прикмет, то їх взагалі не існує. Доля не шле нам вісників — вона для цього занадто мудра або занадто жорстока. Та й що таке може трапитися з вами, Доріане? Ви маєте все, що тільки людина може побажати. Будь-хто залюбки помінявся б з вами!

— А я залюбки помінявся б із будь-ким!.. Не смійтеся, Гаррі, я кажу правду. Той бідолашний селянин, що його оце вбито, щасливіший за мене. Я не маю жаху перед смертю, ні, Гаррі, — це тільки наближення її жахає. Мені здається, що крила цього чудовиська вже змахують наді мною в олив'яній задусі. Боже милостивий! Хіба ви не бачите, Гаррі, що он там скрадається хтось поза деревами, — він жде мене, він чатує на мене!