Нора. То проси сюди.

Служниця (до Хельмера). I доктор.

Хельмер. Прямо до мене пройшов?

Служниця. Так-так.

Хельмер виходить в кабінет. Служниця вводить фру Лінне, одягнену по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.

Фру Лінне ( ніяково, запинаючись ). Здрастуй, Норо.

Нора (невпевнено). Здрастуйте...

Фру Лінне. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто). Як! Кристина... Невже це ти?

Фру Лінне. Я.

Нора. Кристино! А я не впізнала тебе відразу! Та й як можна... (Стиха). Як ти змінилась, Кристино!

Фру Лінне. Ще б пак. За дев'ять-десять довгих років...

Нора. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років — от щасливий був часочок!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила в таку довгу дорогу зимою! Хоробра!

Фру Лінне. Я тільки сьогодні приїхала вранішнім пароплавом.

Нора. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Адже тобі не холодно? (Допомагає їй). Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку). Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як було раніше. Це лише в першу хвилину... Хоча ти все-таки трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.

Фру Лінне. І дуже, дуже постаріла, Норо.

Нора. Здається, трошки, ледь-ледь, зовсім трошки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном). Але яка ж я пустоголова — сиджу тут, базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!

Фру Лін не. В чому справа. Норо?

Нора/тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.

Фру Лінне. Три роки тому.

Нора. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А в мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони гуляють з нянькою. Але ти неодмінно розкажи мені про все...

Фру Лінне. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.

Нора. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!

Фру Лінне. Твій чоловік? От удача!..

Нора. Неймовірна! Адвокатура — це такий непевний хліб, особливо якщо бажаєш братися тільки за найчистіші, хороші справи.