ться до нас. Hi, Торвальд з того часу ні разу не прихворів навіть. І діти бадьорі та здорові, і я. Скажи, чи правда це: ти справді не любила свого чоловіка? Навіщо ж ти вийшла за нього?

Фру Лінне. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менші брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.

Нора. Так-так, мабуть, ти маєш рацію. Значить, він був тоді багатий?

Фру Лінне. Досить багатий, здається. Але справи його були ненадійні. І коли він помер, все рухнуло, і нічого не залишилось.

Нора. І?..

Фру Лінне. І мені довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі — чим доведеться. Ці три останні роки тяглися для мене, як один довгий, суцільний робочий день без відпочинку. Тепер він скінчився, Норо. Моя бідна мати не потребує моєї допомоги — вона померла. І хлопчики стали на ноги, самі можуть про себе піклуватися.

Нора. Отже, тепер тобі легко на душі...

Фру Лінне. Не сказала б цього. Навпаки, страшенна пустка. Ні для кого більше жити. (Підводиться схвильовано). Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут, мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили і чим сповнити думки. Якби тільки вдалося мені одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу...

Нора. Ах, розумію: ти гадаєш, Торвальд може щось зробити для тебе?

Фру Лінне. Я це подумала.

Нора. Він і зробить, Кристино. Довір тільки все мені. Я так тонко-тонко все підготую, придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.

Фру Л і н н е. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку, — тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.

Нора. Мені? Мені вони мало знайомі?

Фру Л і н н е ( посміхаючись ). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне... Ти дитя, Норо!

Нора. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе). Так, бачиш... І мені є чим гордитись, чим радуватись. Це я врятувала життя Торвальду,

Фру Лінне. Врятувала? Як врятувала?