Ранк. Ось як. Це ім'я я частенько чув тут у домі. Здається, я обігнав вас на сходах, коли йшов сюди.

Фру Лінне. Я приїхала сюди шукати роботи.

Ранк. Що ж, де особливо вірний засіб від перевтоми?

Фру Лінне. Адже треба жити, лікарю.

Ранк. Так, якось приємно думати, ніби це необхідно.

Нора. Ну, знаєте, лікарю!.. Адже й ви також не від того, щоб пожити.

Ранк. Ну так, виходить. Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучитись якомога довше. І всі мої пацієнти також. І всі моральні каліки так само. Зараз ось один такий сидить у Хельмера.

Фру Лінне (тихо). А!...

Нора. Кого ви маєте на увазі?

Ранк. Приватного повіреного Крогстада, людину, про яку ви нічого не знаєте. У нього підгнило саме коріння характеру, добродійко. Але й він там почав твердити, як щось непорушне, що і йому треба жити.

Нора. Справді? Про що ж він прийшов говорити з Торвальдом?

Ранк. їй-право, не знаю. Чув тільки щось відносно акціонерного банку.

Нора. Я не знала, що Крог... що цей приватний повірений Крогстад має відношення до банку.

Ранк. Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Лінне). Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче в гарячці шмигляють усюди, рознюхуючи, чи не пахне де моральною гнилизною, щоб потім цю особу мати на увазі для призначення на яку-небудь вигідну посаду. А здоровим доводиться смиренно залишатися за порогом.

Хельмер, з перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету.

Нора (йдучи до нього). Ну, любий, спровадив його?

Хельмер. Так. Пішов.

Нора. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала сюди в місто.

Хельмер. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...

Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!

Хельмер. А, ось воно що! Видимо, подруга дитинства моєї дружини?