"Справедливо, — погодився лихвар. — До речі, — додав він, з явним зусиллям надаючи своїй похмурій пиці ласкавого виразу, — ви дозволите мені провідувати вас?"

"Завжди буду радий вас бачити".

"Тільки вранці це, знаєте, буде незручно. У вас свої справи, у мене — свої".

"Приходьте вечорами".

"Е, ні, — жваво заперечив він. — Вечорами ви повинні бувати у світському товаристві, зустрічатися з клієнтами. А в мене друзі, ми збавляємо вечори в кафе".

"У нього — друзі?" — подумав я, а вголос сказав: "У такому разі давайте зустрічатися за обідом".

"Домовилися, — сказав Гобсек. — Після біржі, о п'ятій годині. Я приходитиму до вас двічі на тиждень — у середу і в суботу. Ми розмовлятимемо про справи як добрі приятелі. О, я іноді буваю дуже веселий. Ви почастуєте мене крильцем куріпки та келихом шампанського, і ми побалакаємо про се про те. Я знаю чимало історій, які вже можна розповісти, і з них ви багато чого навчитеся, пізнаєте людей, а надто — жінок".

"Згода. Куріпка й келих шампанського".

"Живіть скромно, а то втратите мою довіру. Не здумайте заводити в домі розкіш. Найміть стару служницю — однієї досить. Я приходитиму до вас, довідуватимуся, чи в доброму ви здоров'ї. Адже я — хе-хе! — вкладу у вас цілий капітал. Треба ж мені буде знати, як у вас ідуть справи. Ну, бувайте. Приходьте увечері з вашим патроном".

"Дозвольте запитати, якщо моє запитання не здасться нескромним, — сказав я старому, коли він провів мене до дверей, — навіщо вам потрібне моє метричне свідоцтво?"

Жан-Естер ван Гобсек стенув плечима, лукаво посміхнувся й відповів:

"До чого ж молодь дурна! Так от знайте, пане стряпчий, а знати вам це треба, щоб вас не ошукали при нагоді: якщо людині менше тридцяти, то її чесність і талант ще можуть певною мірою служити забезпеченням позики. А на того, кому за тридцять, покладатись уже не можна".

І зачинив за мною двері.

Через три місяці я став стряпчим. А незабаром після того мені пощастило, віконтесо, виграти справу про повернення вам угідь. Той успіх зробив мене відомим. Хоч я мав виплачувати Гобсекові