величезні проценти, менше ніж за п'ять років я цілком розквитався з ним. Я одружився з Фанні Мальво, яку щиро полюбив. Схожість наших доль, праця, успіх зміцнили наше взаємне почуття. Помер один з її дядьків, забагатілий селянин, і залишив їй у спадок сімдесят тисяч франків. Ці гроші допомогли мені розквитатися з Гобсеком. А відтоді моє життя — безперервне щастя й добробут. Більш я про себе говорити не буду, нема нічого зануднішого, аніж розповідь про щасливу людину. Повернімося до героїв моєї історії. Через рік після купівлі контори мене майже силоміць затягли на одну парубоцьку гулянку. Один з моїх приятелів улаштував обід, програвши заклад молодому франту Максимові де Траю, знаменитому світському левові. Слава про цього вишуканого денді гриміла тоді в усіх салонах.

Граф Максим де Трай належав до тих особистостей, які зачаровували кожного, хто з ним знався, великою енергією і безшабашністю, але які не вміли цінувати у житті нічого, крім розваг. Знову суттєво програвшись у карти, граф звернувся до Дервіля з проханням помирити його з Гобсеком.

Коли ми приїхали на вулицю Гре, світський лев почав озиратися навколо з такою напруженою тривогою, що я вкрай здивувався. Його обличчя то блідло, то червоніло, то навіть ставало жовтим, а коли він побачив двері будинку Гобсека, на лобі в нього заблищали крапельки поту. В ту мить, коли ми вискочили з кабріолета, у вулицю Гре завернув фіакр. Своїм яструбиним оком світський чепурун зразу помітив у глибині того екіпажу жіночу постать, і на його обличчі промайнув вираз майже дикої радості. Він покликав вуличного хлопчака і попросив його потримати коня. Ми піднялися до старого лихваря.

"Пане Гобсек, — сказав я, — рекомендую вам одного зі своїх найкращих друзів. ("Остерігайтеся його, як чорта", — прошепотів я на вухо старому). Сподіваюся, що на моє прохання ви повернете йому свою прихильність (за високі проценти, звісно) і визволите його зі скрути (якщо вам це вигідно)".

Пан де Трай вклонився лихвареві, сів і, готуючись вислухати його, прибрав улесливо-граційної пози царедворця, що зачарувала б кого завгодно; але мій Гобсек і далі сидів у кріслі біля каміна нерухомо, незворушний і схожий на статую Вольтера в перистилі театру Французької комедії, освітлену вечірніми вогнями. На знак привітання він тільки трохи підняв над головою зношеного каш-