чука; про мене, він звичайний шарлатан; я впевнений, що з усіма своїми жабами він у фізиці недалеко втік.

— Ні, брате, ти цього не кажи: Базаров розумний і знаючий.

— І самолюбство якесь огидне,— перебив знову Павло Петрович.

— Так,— зауважив Микола Петрович,— він самолюбний. Але без цього, мабуть, неможливо; лише ось чого я не втямлю. Здається, я все роблю, щоб не відстати від часу: селян улаштував, ферму завів, так що навіть мене в усій губернії червоним величають; читаю, навчаюся, взагалі намагаюся відповідати сучасним вимогам, а вони кажуть, що пісня наша скінчена. Та що, брате, я сам починаю думати, що вона точно скінчена.

— Це чому?

— А ось чому. Сьогодні я сиджу та читаю Пушкіна... здається, "Цигани" мені трапилися... Раптом Аркадій підходить до мене і мовчки, з таким собі ласкавим співчуттям на обличчі, тихенько, наче в дитини, забрав у мене книжку і поклав переді мною іншу, німецьку... посміхнувся, і пішов, і Пушкіна взяв...

— Ну, я так швидко не здамся,— пробурмотів його брат. — У нас ще буде сутичка з цим лікарем, я це передчуваю.

Сутичка відбулася цього ж дня під час вечірнього чаю. Павло Петрович прийшов у вітальню вже готовий до бою, роздратований і рішучий. Він чекав лише приводу, щоб напасти на ворога; але приводу довго не було. Базаров взагалі говорив мало в присутності "старих Кірсанових" (так він називав обидвох братів), а цього вечора він був не в настрої і мовчки пив чашку за чашкою. Павло Петрович весь згоряв від нетерплячки; його бажання здійснилися нарешті.

Розмова зайшла про одного із сусідніх поміщиків. "Дрантя, аристократик",— байдуже зауважив Базаров, який зустрічався з ним у Петербурзі.

— Дозвольте вас запитати,— почав Павло Петрович, і губи його затремтіли,— за вашими поняттями слова "дрантя" та "аристократ" одне й те ж означають?

— Я сказав "аристократик",— промовив Базаров, ліниво відпиваючи ковток чаю.

— Точно так-с: але я гадаю, що ви такої ж думки про аристократів, як і про аристократиків. Я вважаю за обов'язок оголосити вам, що я цієї думки не поділяю. Насмілюсь сказати, що мене всі знають як людину ліберальну і закохану в прогрес; але саме через те я поважаю аристократів — справжніх...