Огні безмежні такі зрозумілі,
Така прозора безодня струмиста,
Що вічність я бачу крізь роки і хвилі
І сонце світів пізнаю променисте.

І нерухомо на розах багряних
Живий вівтар світотвору димиться.
В його диму, як в творчих оманах,
Вся сила тремтить і вся вічність сниться.

І що в етері¹ безоднім розлито,
Душа і тлін, вогні і проміння —
Тільки твій відблиск, о сонце світу,
І тільки сни перемінні, хвилинні.

Крізь повів мрій підіймаюсь я димом,
І тану, і вію, й пливу мимоволі,
І все невловиме стає мені зримим,
І легко жить, і втишаються болі.

Переклад з російської М. Рильського

НА ДНІПРІ У ПОВІНЬ

Є. Я. Панаєвій

Світало. Вітер гнув пругке глибоке скло Дніпра,
у хвилях ще не розбудивши звуку.
Дідусь відчалював, зіпершись на весло,
Щось мовлячи сердито до онука.

Од весел кучерявий слід до берега струмив;
У лозах води сизо закипіли;
Ось човен вже вітрило розпрямив,
І, як птахи, ми полетіли.

І щирим золотом і молодим сріблом
Хмарин прозористих світилися овали;

¹  Етер — ефір, повітря.