У багатьох поезіях збірки звучить антирабовласницька тема. В аболіціоністській літературі творчість Вітмена вирізняється своєрідним і новим трактуванням теми свободи. Виникає образ безстрашного звинувачувача деспотизму, образ бунтівника, вірного великій ідеї прогресу і свободи народу. Ліричний герой "Пісні про себе" роздумує про волю, про знищення рабства, він прагне злити свій голос з голосами незліченних поколінь рабів.

Ідеї братерства поет висловив у новій віршованій формі. Прагнучи охопити "різноманітні, океанічні властивості Народу", велич його сил і талантів, могутність його душі, Вітмен виробив нові поетичні принципи. Він звернувся до вільного вірша, збагатив строфу довгими словесними періодами, ритмами та інтонаціями сучасної мови. Його вірші — поетична мова оратора, що звертається до великої аудиторії. Одним із улюблених художніх прийомів поета є прийом "каталогізації" — перелік явищ, предметів, подій, що допомагає створити враження велетенських масштабів, грандіозності зображуваного.

За Н. Михальською

ЗІ ЗБІРКИ "ЛИСТЯ ТРАВИ"

З "ПІСНІ ПРО САМОГО СЕБЕ" 1

Славлю себе!

І те, що приймаю я, приймаєш і ти,

Бо кожен атом, належний мені, так само тобі належить.

Я байдикую і тішу душу свою,

Блукаю і байдикую собі на вдоволення... оглядаючи списи

травинок літніх.

Мій язик, кожен атом моєї крові створено з цього ґрунту,

з цього повітря.

Народжений тут від батьків, які народилися тут від своїх батьків,

а їхні також від своїх,

Я, тридцятисемирічний, починаю у добрім здоров'ї

І сподіваюся не скінчити до самої смерті.

Віри та школи в занепаді,

Хоч їх не забули,

Вони йдуть назад, бо їм досить того, що мають.