щоб зробити собі тим втіху. Час сунеться страх як помалу і я не в силі примусити його бігти так швидко, як хочеться мені, хоч і нема в мене ніяких турбот і живу я на диво весело. Все мені до вподоби, та й хіба то старість — отих моїх тридцять років. Кілька днів тому прийшло мені здалеку два пташиних пера, від когось такого, хто зовсім не позичав їх у мене; так, два зелених пера в аркушику переписного паперу з короною, заліпленому облаткою. Мені аж приємно було глянути на цих два з біса зелених пташиних пера. Та й взагалі я анітрохи не страждаю, хіба от тільки часом закрутить злегенька в лівій нозі, — наслідки давньої рани від кулі, що давно вже загоїлася.

Я пам'ятаю, що два роки тому час плинув на диво швидко, куди швидше, як зараз, і літо тоді пробігло для мене зовсім непомітно. Було це два роки тому, року 1855. От і бере мене бажання написати про це для власної втіхи. Тоді, здається, сталося мені щось таке, або ж все те привиділось мені. Тепер забув я чимало того, що пережив'тоді, бо я з того часу мало що й думав про це все; але я добре пам'ятаю, що то були зовсім ясні ночі. Багато дечого стає переді мною в дивовижнім вигляді; на рік було, як і слід, дванадцять місяців, але ніч обернулася в день, і ніколи не видно було зірок на небі. І люди, серед яких я обертався, були якісь незвичайні та не схожі на тих, кого я знав до того часу; інколи досить було одної ночі — і відразу виростала й наливалася уся їх дивна краса. Тут не було ніяких чарів, але я не зазнавав такого ніколи в світі до цього часу. Ніколи.

У великім, білім домі, там, внизу, край моря, пізнав я людину, що заполонила на деякий час усі мої думки. От тепер я вже не думаю про неї, ні, я геть викинув її з голови. Але я думаю зовсім про інше, про крик морських птахів, про полювання в лісі, про ночі мої, про ту теплу літню пору; а втім, я ж і познайомився з нею тільки випадково і якби не та пригода, то й жодного дня не стриміла б вона мені в думках.

З моєї хатини видно було все те мереживо островів, острівців та шхерів¹, було видно клаптик моря, краплю синюватого верхогір'я, а за хатиною стояв ліс, одвічний ліс. Я повен був почуванням радості й вдячності, коли вбирав у свої груди пахощі коріння й

1  Ш х e р и — невеликі скелясті острови біля порізаних берегів морів та озер.