музики. Сім'я Шоу нерідко потерпала від нестатків, складними були і стосунки з навколишнім католицьким оточенням. Католицька і протестантська школи, у яких навчався майбутній драматург, були осередками міщанської обмеженості і догматизму, відтак свої літературно-естетичні смаки він сформував самостійно. У 1871-1876 pp. Шоу працював клерком у конторі з торгівлі нерухомістю. Після переїзду у Лондон писав дописи, статті та рецензії для різних журналів. Незабаром Шоу захопився соціалістичними ідеями і в 1884 році став одним із засновників соціал-реформаторського Фабіанського товариства. У другій половині 1880-х років письменник активно виступає у пресі як художній рецензент, музичний оглядач, а згодом — як театральний критик.

Перший період творчості. Шоу дебютував романами "Нерозумний шлюб" (1880), "Незлагідний соціаліст" та ін., проте ці твори не принесли йому успіху. Захоплення Ібсеном, створення книги "Квінтесенція ібсенізму" (1891) започаткувала наступний етап у творчості письменника, пов'язаний з реформуванням англійського театру. Він розробив принципово нову структуру драми — "проблемну п'єсу-симпозіум", що ґрунтувалася на особливому, парадоксальному способі викладу проблеми.

Три драматичних цикли складають перший етап творчості Шоу-драматурга: "П'єси неприємні" — "Будинки вдівця", "Серцеїд", "Професія пані Уоррен"; "П'єси приємні" — "Зброя і людина", "Кандіда", "Поживемо — побачимо", "Обранець долі"; "Три п'єси для пуритан", "Учень диявола", "Цезар і Клеопатра", "Навернення капітана Брасбаунда".

Великого успіху у критики і глядачів зажила п'єса "Людина і надлюдина" (1903), після прем'єри якої Шоу став лідером англійських інтелектуалів. Темою цієї філософської драми, написаної в жанрі комедії, стала ідея про те, що суспільні зміни можливі тільки на засадах реалістичного ставлення до них. Надзвичайно популярною стала і п'єса "Пігмаліон", прем'єра якої відбулась у 1913 році.

Драматург і політика. Шоу, який з 1897 р. жив у Лондоні і мав звання державного радника, під час Першої світової війни активно займається політикою. Після публікації статті "Війна з точки зору здорового глузду", в якій він критикує і Англію, і Німеччину, глузує над безтямним патріотизмом, Шоу виключили з Клубу драматургів.

У цей час він починає працювати над драмою "Дім, де розбиваються серця" (1913-1919), яку слушно вважав своїм найкращим