Чоловік із натовпу (праворуч від матері). До пів-двена-цяти й думать забудьте! Поки з тіатрів усі не пороз'їжжаюця, ніхто вам ніякої таксі не дістане.

Мати. Як це не дістане?! Ми не можемо стояти тут до опів на дванадцяту! Яке неподобство!

Чоловік із н ат о в пу. Ну, шо ж тут, пані, зробиш...

Дочка. Коли б наш Фреді мав голову на плечах, він давно б уже взяв таксі під театром.

Мати. Не його провина, що вільних таксі немае.

Дочка. Інші собі знаходять. Чому ж він не може?

Фреді, двадцятирічний юнак у вечірньому костюмі, дуже змоклому нижче колін, вбігає з-під дощу з боку Саусемптон-стріт і стає

поміж ними, закриваючи мокру парасольку.

Дочка. Що, так і не знайшов?

Фреді. Нема ніде й за жодні гроші.

Мати. Ох, Фреді, цього не може бути... Треба було пошукати краще.

Ф р е д і. Я дійшов аж до станції Черінґ Крос. Ви що, хотіли, щоб я вирушив у Гемерсміт?

Дочка. Шукав називається!

Мати. Справді, Фреді, ти такий безпорадний! Піди ще раз, і без таксі не вертайся.

Ф р е д і. Та годі, іду вже, йду. (Розкривав парасольку й біжить у напрямку Стренда, але раптом зіштовхується з квіткаркою, яка теж поспішає сховатися від дощу, й вибиває у неї з рук кошика з квітами. Цей інцидент відбувається на тлі сліпучого спалаху блискавки та оглушливих перекотів грому.)

Квіткарка. Ну, ти, Хреді, диви, куди сунеш!

Фреді. Вибачте. (Чимшвидше відбігає.)

Квіткарка (підбираючи розкидані квіти й укладаючи Їх у кошик.) Оце тобі й манери. Два букети хвіалків мені спаганив! (Сідає під колоною праворуч від пані й починає перебирати квіти. Привабливою її не назвеш. їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній матроський капелюшок із почорнілої соломки, добре припорошений лондонською курявою і навряд чи коли чищений. Волосся, яке давно варто було б помити, набуло неприродного мишачого кольору. Її пальто, звужене в талії, ледве сягає колін. Під пальтом — коричнева спідниця та фартух із грубої тканини. Черевики теж знали й шите, й пороте. Видно, що вона намагала