ся причепуритися, проте в порівнянні з дамами навколо це справжня замазушка. Рисами обличчя вона їм аж ніяк не поступилася б, якби їх добре відмити. До того ж дівчині не завадило б звернутися до зубного лікаря.)

Мати. Даруйте, а звідки ви знаєте, що мого сина звати Фреді? Квіткарка. О! Так це синок ваш?! Нічо' не ска'еш, виховала мамуся! Це ж тре': виваляв мені всі хвіалки в грязюці і втік! На'іть не заплатив бідній дівчині! Так, мо', ви заплатите? (Прошу мені вибачити, але будь-які спроби графічно відтворити її вимову будуть марними, оскільки поза Лондоном ніхто її не збагне.) Дочка. Мамо, навіть і не думай! Чого захотіла! Мати. Дозволь мені, Кларо. В тебе є дрібні гроші? Дочка. Ні. Менших за шість пенсів немає. Квіткарка fa надією ). Так у мене б здача найшлась! Га, добра пані?..

Мати (до Клари ). Дай-но шість пенсів. (Клара неохоче розлучається з монетою). Ось. Це вам за квіти. Квіткарка. Ой, пасибі вам, добра пані.

Дочка. Нехай віддасть решту. Ці її букети варті один пенні — не більше.

Мати. Притримай язика, Кларо. (До дівчини.) Залишіть решту собі.

Квіткарка. Ну-у-у! Пасибі вам, пані.

M а т и. А тепер скажіть, звідки вам відомо, як звати мого сина? Квіткарка. Тю! Так мені ж невідомо.

Мати. Я сама чула, як ви назвали його на ім'я. Не пробуйте мене ошукати.

Квіткарка  (протестуючи ). Та хто б, оце, вас обшуковував? Я ска'ала на ньо'о "Хреді", а могла б і "Чарлі", так само, як і ви б ска'али до незнайомого, для любезності.

Дочка. Шість пенсів на вітер! Ой, мамо, до такого і Фреді б не додумався! (З бридливим виразом обличчя відступає за колону.)

Літній пан із привабливою зовнішністю кадрового військового поспішає сховатися від зливи, складаючи на ходу мокру парасольку. Його брюки, так само, як у Фреді, змокли до кісточок. На ньому вечірній костюм і легкий плащ. Стає на вільному місці біля колони ліворуч.

Пан. Оце так злива!

Мати. Як ви гадаєте, пане, є надія, що вона вщухне?