повідають, ніби вона довго не погоджувалася дати свій підпис, — а згідно з нашими законами, це необхідно для продажу майна, — і все ж таки граф домігся її згоди. Графиня думала, що чоловік обертає своє багатство на гроші і що жмут банкнотів, у який воно перетворилося, лежить у скриньці де-небудь у нотаря або в банку. За її розрахунками, у графа мав бути на руках документ, за яким усе його майно переходило до старшого сина. Отож вона вирішила взяти чоловікову спальню під найпильніший нагляд. У домі вона була повновладною хазяйкою, і весь його розпорядок підкорила своєму жіночому шпигунству. Цілий день вона просиджувала у вітальні, біля чоловікової кімнати, дослухаючись до кожного його слова, до найтихшого шарудіння. На ніч їй тут-таки стелили постіль, але вона майже не склеплювала очей. Лікар був цілком на її боці. Її вдавана відданість хворому всіх захоплювала. З притаманною віроломним створінням хитрістю вона вдавала, ніби не помічає, з якою відразою ставиться до неї чоловік, і так бездоганно розігрувала скорботу, що стала, можна сказати, знаменитістю. Деякі святенниці навіть вважали, що вона спокутувала свої гріхи. А перед її очима весь час стояли злидні, які чекають її по смерті графа, якщо тепер вона втратить самовладання. І ось ця жінка, вигнана з кімнати, де стогнав на смертному ложі її чоловік, окреслила навкруг нього магічне коло. Вона була і далеко від нього, і близько, позбавлена всіх прав і водночас усемогутня, вона прикидалася найвіддані-шою дружиною, але пильнувала його смерть та своє багатство, як ота личинка, що риє у піску глибоку ямку і, зачаївшись на дні, чатує на жертву, дослухаючись до шарудіння піщинок. Найсуворіший поборник моралі мусив би визнати, що почуття материнської любові виявилось у графині навдивовижу сильним. Смерть батька, кажуть, багато чого навчила її. Вона обожнювала дітей і намагалася приховати від них правду про своє розпусне життя; їхній вік легко дозволяв зробити це і вселити їм любов до себе. Вона дала їм чудову, блискучу освіту. Признаюся, я сам ставився до цієї жінки з певним захватом і співчуттям, за що Гобсек не раз підсміювався з мене. На той час графиня вже переконалася в підлоті Максима де Трая і гіркими слізьми спокутувала свої гріхи. Я переконаний у цьому. Заходи, до яких вона вдавалася, щоб заволодіти чоловіковим статком, були, звичайно, огидними, але на такі вчинки штовхала її материнська любов, бажання загладити свою провину перед дітьми. А може, навіть, як і багато жінок, що пережили бурю при