леке і близьке" (1884) і символістський вірш-маніфест "Поетичне мистецтво". Верлен відіграв значну роль у пробудженні інтересу до творчості поетів-символістів, опублікувавши книгу "Прокляті поети" (1884). До неї увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі про Рембо, Малларме та про самого Верлена. Теорії своєї він не створив, але завжди стверджував, що істинна поезія — поза межами холодного ідеалізму, що завдання поезії — розширити внутрішній світ людини, що майбутнє — за вільним віршем. Верлен змінив багато професій: був чиновником, учителем, фермером, журналістом, але так і не знайшов спокою та достатку, останні роки свого життя він провів у злиднях. Поет поступово деградував, перетворившись на хворого волоцюгу, і помер у 1896 році. Поетична творчість Верлена розпочалася в традиціях парнаської школи. В його юнацьких віршах помітне прагнення до чіткості образів, скульптурності мови. Але вже у перших зрілих збірках Верлена "Сатурнічні вірші" і "Вишукані свята" крізь традиційну форму проглядають нові дивні образи. "Сатурнічні вірші" відкриваються зверненням до "мудреців колишніх днів", котрі вчили, що ті, хто народжується під знаком сузір'я Сатурна, мають неспокійну уяву, даремно ганяючись за ідеалом і зазнаючи злигоднів. Через прибрану поетом маску об'єктивного мудреця явно прозирають риси покоління кінця віку і власне лице Верлена. Друга поетична збірка "Вишукані свята" зображувала витончені розваги XVIII ст., у цій книзі химерно переплелись лірика та іронія. Найкращою поетичною книгою Верлена стали "Романси без слів". Музикальна гармонія, за вченням Платона, повинна єднати душу людини з Всесвітом, і Верлен прагнув через музику пізнати себе. Такий шлях видавався йому новаторським і єдино правильним. Майже одночасно в "Поетичному мистецтві" він висунув вимогу музикальності як основи символістської поетики: "Найперше — музика у слові!" У цьому ж програмному вірші Верлен, пародіюючи знамените "Поетичне мистецтво" Буало, який вимагав точності, ясності, зрозумілості у літературі, проголосив заміну ясності музикальністю і відмовився від об'єктивності мистецтва. Про що б не писав Верлен, все пронизане його меланхолією, незрозумілою печаллю. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||