Для мене все одно: чи то англійська пряжа, Чи то фламандський хліб у трюмі десь лежав. Коли шумливого я збувся екіпажа, По волі Рік я мчав, куди я лиш бажав.

Тії зими під сплеск припливів навіжених, Байдужий до всього, мов мозок немовлят, Я без упину мчав! І серед бур шалених Півострови з трудом спускали свій канат.

Морські шляхи немов вітали урагани. Я, наче пробка, плив на хвилях десять днів, Де трупи жертв кругом крутились безнастанно, І жодну ніч не стрів банькатих ліхтарів.

Приємніша за сік кислиці для дитини Зелена хвиля йшла, сосновий крила бік; Зірвавши руль і дрек, у плями сизо-сині Вина й блювотини мене вбирав потік.

З тих днів купаюсь я в гучній поемі моря, Таємним сяєвом настояній зірок, Ковтаю вод блакить, де часом у просторі Зринає втопленик, який увесь промок.

І де, заливши враз всіх диких марень вири І в'ялий ритм морський дна золотом п'янким, Міцніш, ніж алкоголь, і гомінкіш, ніж ліри, Любовний бродить сік із присмаком гірким.

Я знаю небеса, роздерті блискавками, І смерчі, й течії, і бачив я зірки З очима голубів, що мріють вечорами, І навіть те, чого не бачить рід людський.

Я бачив сонця диск, що в жахові містичнім Світився сплесками фіалкових огнів; Немов акторів гра в трагедії античній, Здіймались сплески хвиль в тремтінні лотоків.