Відповідно до свого естетичного завдання "говорити про незрозуміле незрозумілою мовою", він урівноважував звукові ряди тими образами, які видавались йому найбільш доцільними. Не підкоряючись законам логіки, цей вірш, разом з тим, є музикальним і гармонійним. "П'яний корабель" був написаний Рембо в шістнадцять років у Шарлевілі. Його знайомство з океаном обмежувалось тоді "Трудівниками моря" В. Гюго, романом Жуля Верна "Двадцять тисяч льє під водою" та екзотичними описами Шатобріана.

Образ п'яного корабля несе величезне ліричне навантаження і утворює наскрізну метафору. Поет і корабель то існують окремо, то зливаються в єдиний образ. У постійно мінливому морі ліричний герой втратив відчуття часу і простору. Постійно змінюється і його душевний стан: відчай дитини поступається місцем захопленню безмежною красою моря, потім — страху, подиву, відчаю, відразі... Таке накладання руху на рух не допомагає знаходженню логічних зв'язків між образами поем. Навпаки, воно створює майже фізичне відчуття запаморочення, розгубленості (але поряд із відчуттям складності і різнобарвності життя). Вірш завершується щемною нотою туги за вітчизною людини, котра багато пережила і багато побачила. Фінал "П'яного корабля" називали пророчим. У ньому Артюр Рембо немовби передбачив свою долю.

Світ поезії Рембо вражає строкатістю і динамічністю. Статика, властива парнаській естетиці прекрасного, для нього є чимсь відразливим, що переборюється вільним рухом.

За 3. Кірнозе

моя циганерія

Руками по кишенях обмацуючи діри
І ліктями світивши, я фертиком ішов,
Бо з неба сяла Муза!
Її я ленник¹ вірний,
Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті?
Та по коліно море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.