дять люди поночі. Химерні тіні від лампи падали на стіни та східці. Порвався вітер і дзеленькнув десь шибкою.

Коли вони добулися горішньої площадинки, Доріан поставив лампу долі і встромив ключа в замковий отвір.

— Отже, ви наполягаєте, Безіле? — тихо спитав він.

— Так.

— Чудово! — Доріан усміхнувся, а тоді додав уже різким тоном:— Ви лиш один у світі маєте право знати все про мене. Ви куди більше, ніж гадаєте, причетні до мого життя.

Піднявши лампу, він одімкнув двері й увійшов. Зсередини війну-о холодним повітрям, і вогонь у лампі спалахнув на мить темно-ранжевим світлом. Доріан здригнувся.

— Зачиніть двері за собою, — пошептом кинув він Голуордові, ставлячи лампу на стіл.

Художник ошелешено роздивлявся довкола. Знати було, що в кімнаті вже довгі роки ніхто не живе. Вицвілий фламандський гобелен, якась картина за пологом, стара італійська скриня, напівпорожня книжкова шафа та ще стілець і стіл — оце ніби й усе тут. Поки Доріан Грей запалював недогарок свічки на каміні, Голуорд спостеріг, що все навкруг припаде порохом і що килим дірявий. За панелями з шурхотом пробігла миша. Вогкий пліснявий дух стояв у кімнаті.

— То ви гадаєте, Безіле, самий тільки Бог бачить душу людську? Відкиньте це покривало, і ви побачите мою душу!

Голос Доріанів звучав холодно і жорстоко.

— Ви що, з глузду з'їхали чи дурня корчите, Доріане? — насуплено буркнув Голуорд.

— Не хочете? Тоді я сам це зроблю, — сказав Доріан і, шарпнувши покривало, зірвав його з прутини і пошпурив на підлогу.

Зойк жаху вихопився у художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея! Лице, хоч як жахливо знівечене, все ще зберігало частинку його чудесної вроди. Поріділі кучері ще трохи яскріли золотом, і ясною барвою ще горіли сластолюбні уста. В припухлих очах помітні були рештки їх вабливої блакиті, і не зовсім ще зникли благородні обриси точених ніздрів та стрункої шиї. Так, це сам Доріан. Але хто ж намалював його такого? Художник мовби впізнавав свою руку, та й рама була та сама, роблена за його ескізом. Здогад — моторошно неймовірний, а все ж Голу-