— Ви допомогли мені зрозуміти себе самого, Гаррі, — пробурмотів він, полегшено зітхаючи. — Я й сам відчував усе те, що ви сказали, але якось побоювався цього і не всьому міг дати раду... Як добре ви знаєте менеї Але ми не розмовлятимем більше про те, що сталося. То було незрівнянне переживання — і на тому все. Хотів би я знати, чи ще подарує життя мені що-небудь таке ж надзвичайне...

— Ми лише на початку нашої дружби, Доріане, — відповів лорд Генрі, тиснучи йому руку. — До побачення. Сподіваюсь, я побачу вас до пів на десяту. Пам'ятайте — співає Патті!

Коли лорд Генрі пішов, Доріан шарпнув дзвінок, і за кілька хвилин Віктор приніс лампи й опустив штори. Доріан нетерпляче ждав, коли він вийде. Здавалось, лакей порається неймовірно мляво.

Ледве Віктор вийшов з кімнати, Доріан метнувся до ширми і відсунув її. Ні, ніяких нових змін не було. Певно, портрет дізнався про смерть Сібіл Вейн раніш за нього самого. Портрет сприймав події одразу ж, як вони ставалися. Злостива жорстокість спотворила гарні обриси рота в ту ж мить, коли дівчина випила отруту, чи що там було... А може, портретові байдуже до вчинків? Може, він відбиває лише те, що діється в душі у живого Доріана? Юнак розмірковував над цим, сподіваючись колись побачити на власні очі, як змінюватиметься портрет, і аж здригаючись на саму цю гадку...

Доріан Грей відчував, що час зробити вибір. Чи вибір уже зроблено? — Так, саме життя вирішило за нього — життя і його безмежна цікавість до життя. Вічна молодість, безмежні пристрасті, насолоди, витончені й потаємні, розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів — усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби, і більше нічого.

Болем оперезало його на думку, як знівечиться прекрасний образ на полотні. Колись одного разу, немов передражнюючи Нарциса, він поцілував чи, вірніше, вдав, ніби цілує ці намальовані уста, що тепер так злостиво кпили з нього. Щоранку він засиджувався перед портретом, зчудований його красою і, як йому часом здавалося, справді мало не закоханий у нього. А тепер — невже портрет усе буде змінюватись, відбиваючи в собі кожну спокусу, якій Доріан улягатиме? І стане страхітливо потворним, і його доведеться сховати під замок, і схоронити від сонця, що так часто золотило йому красні кучері? Який жаль! Який жаль!