На мить у Доріановім мозку промайнуло бажання припасти в мольбі, щоб зникло це жахливе порозуміння між ним і портретом. Адже портрет змінився на його, Доріанове, благання, отож, може, після нового благання портрет перестане змінюватись?..

Справжньою насолодою буде для нього спостерігати за портретом. Він зможе зазирнути в найпотаємніші закутки свого розуму. Цей портрет стане для нього немов магічне дзеркало. Якщо колись у ньому він — уперше, власне, — побачив красу свого обличчя, так тепер побачить істоту своєї душі. І коли для образу з портрета вже зайде зима, він сам усе ще перебуватиме на трепетній межі весни та літа. Коли кров відхлине з обличчя на полотні і стане воно блідою крейдяною машкарою з потьмянілими очима, він сам усе ще чаруватиме юністю. Жодна квітка його привабливості ніколи не зів'яне, пульс життя в ньому ніколи не ослабне. Наче грецькі боги, він буде вічно дужий, прудконогий і життєрадісний. Тож хай там хоч що діється з його портретом! Він сам буде в безпеці, а це — головне.

Доріан, усміхаючись, знову заслонив портрет ширмою і пройшов у спальню, де на нього чекав слуга. Годиною пізніше він був уже в опері, і в ложі за ним ззаду сидів лорд Генрі, спираючись йому на крісло.

Розділ IX

Вранці наступного дня, коли Доріан сидів за сніданком, до нього зайшов Безіл Голуорд.

— Я такий радий, що застав вас, Доріане! — повабом почав художник. — Я заходив учора ввечері, але мені сказали, що ви в опері. Звичайно, я знав, що це неможливе. Ви хоча б слугам сказали, куди насправді йдете! Я перебув весь вечір у жахливій тривозі, побоюючись, щоб за однією трагедією не сталося іншої. Ви ж могли б сповістити мене телеграмою, скоро тільки дізналися. Я про це прочитав цілком випадково у вечірньому випуску "Глобу", що попав мені на очі в клубі, і враз кинувся сюди, але, на превеликий жаль, не застав вас... Нещасна мати! Як то їй зараз важко! Адже ж то єдине її дитя. Що вона каже про все це?

— Любий Безіле, звідки я маю знати? — знудьговано пробурмотів Доріан Грей, потягуючи жовтаве вино з добірної венеційської чарки в золотих бусинах. — Я був в опері. І вам треба було б туди приїхати. Я познайомився з леді Гвендолен, сестрою Гаррі, — ми сиділи в її ложі. Вона дуже чарівна жінка, та й Патті співала