Анна-Марія. Та що ви! їх можна ще полагодити. Тільки трошки терпцю.

H о р а. То я піду попрошу фру Лінне допомогти мені.

Анна-Марія. Що, знов підете через двір в таку негоду? Фру Нора застудиться... захворіє.

Нора. Це ще не так страшно... Як діти?

Анна-Марія. Граються новими іграшками, бідолашечки. Але...

Нора. Часто про мене питають?

Анна-Марія. Адже звикли бути біля матусі.

Нора. Та, бачиш, Анно-Маріє, мені тепер не можна багато бувати з ними, як раніше.

Анна-Марія. Ну, маленькі до всього звикають.

Нора. Ти гадаєш? По-твоєму, вони забули б матір, якби її не стало?

Анна-Марія. А боронь Боже! Не стало!

Нора. Слухай, Анно-Маріє... я часто думаю... Як це ти зважилася віддати свою дитину на чужі руки?

Анна-Марія. Довелося; як же могло бути інакше, коли я почала працювати годувальницею маленької Нори?

Нора. Але як же ти згодилася піти в годувальниці?

Анна-Марія. На таке от хороше місце? Бідній дівчині у такій біді радіти треба було. Адже той поганець так-таки нічим і не допоміг мені.

Нора. Але твоя дочка, мабуть, забула тебе?

Анна-Марія. Ну, чого ж? Писала мені і коли конфірмувалась, і коли заміж виходила.

H о р а (обвиваючи її шию руками). Старенька моя, ти була мені за матір, коли я була маленька.

Анна-Марія. Адже у бідолашечки Нори не було іншої, окрім мене.

H о р а. І якби не було у моїх малих іншої, я знаю, ти б... Дурниця, дурниця, дурниця! (Відкриває картонку). Піди до них. Мені тепер треба... завтра побачиш, яка я буду красуня.

Анна-Марія. Певно, на всьому балу красивішої не буде. ( Виходить ліворуч ).

Нора (береться спорожнювати картонку, але скоро залишає все.). Ах, якби тільки наважитися вийти. Якби тільки ніхто не зайшов. Якби тільки тут не сталося без мене нічого. Дурниці. Ніхто не прийде. Тільки не думати, не думати про це... Треба почи-