Еліза. Все ясно. (Спокійно сідає на канапу, обличчям до вікна.) До всіх однаково.

Хіґінс. Я ніколи ні з кого не глумлюся. Це не личить людині. Я лише висловлюю своє слушне обурення з приводу вашого ґендляр-ського підходу до справи. В питаннях почуттів я не визнаю ніяких угод. Ви називаєте мене бездушним лише тому, що я не купився на ваше прислужництво, на те, що ви підносили мені пантофлі й шукали мої окуляри — принизливе видовище, як на мене, чи пригадуєте ви, щоб я хоч колись подавав вам взуття? Ви були дурною, якщо сподівалися пробудити цим мою прихильність. Якщо хочете знати, то ви набагато зросли в моїх очах, коли жбурнули в мене тими пантофлями. Спочатку ви переді мною плазуєте, а потім вас обурює моя байдужість! А, по-вашому, рабиня заслуговує на щось інше? Якщо ви повернетеся, провертайтеся заради доброї дружби. На інше не розраховуйте. Я й так дав вам у тисячу разів більше, ніж ви мені. А якщо посмієте прирівнювати свої цуценячі звички тягати капці до того, що я створив із вас герцогиню, я захрясну двері перед вашим дурним носом!

Еліза. Навіщо ж було мною займатися, коли я вам байдужа?

Хіґінс (поблажливо). Як навіщо? Це моя робота.

Еліза (надзвичайно схвильована). Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами. І все ото (поправляє себе) і все те, що я робила, було не заради вбрання чи таксі, не для того, щоб домогтися вашого кохання. І не думайте, я не забула, яка між нами різниця. Я старалася заради нашої дружби, адже ндм було добре разом? І я почала, почала до вас прихилятися.

Хіґінс. Ось-ось! Те саме відчуваємо й ми з Пікерінґом. Елізо, ви рідкісна дурепа!

Е л і з а (у розпачі). Та ви просто тиран! З вами неможливо розмовляти: ви все перекручуєте так, ніби це я в усьому винна! І в душі ви знаєте, що ви справжній деспот! Ви добре розумієте, що я не зможу повернутися в канаву, як ви це називаєте, і що у світі, крім вас із полковником, в мене більше немає друзів. Вам добре відомо, що після вашого товариства я не змогла б жити з неотесаним хамулою! Тому з вашого боку ницо й жорстоко вдавати, ніби ви цього не розумієте. Ви впевнені, що я буду змушена повернутись на Вімпол-стріт, бо мені більше йти нікуди - хіба що до батька. Але не думайте, що цим ви загнали мене в кут і можете з мене знущатися. Щойно Фреді буде в стані мене утримувати, я вийду за нього заміж! Ось побачите!