Дулітл. Точно. Але сьо'дні в мене особлива причина! Я так і вирядивсь: зара йду в церкву, бо твоя мачуха зібралася за мене заміж.

Еліза (сердито). І ти опустишся до того, щоб одружитись із цим неотесаним бабиськом?!

Пікерінґ (спокійно). Елізо, це його обов'язок. (До Дулітла.) А чому вона змінила свої наміри?

Дулітл (засмучено). Злякалася, хазяїне... Злякалася... Стала жертвою буржуазної моралі. (До Елізи.) Хоч' подивиця, як обчухрають твого батька? Тоді вдягай капелюху — і гайда до церкви!

Пані Хіґінс.А мене ви не запрошуєте, пане Дулітл? Я б теж із приємністю відвідала церемонію.

Дулітл. За честь матиму, пані. А для старої радість буде — ну просто гриндіозна! А то вона вже була подумала, шо минулися в нас щасливі дні.

Пані Хіґінс (встає). Тоді я звелю подати екіпаж і піду вдягнуся. (Усі чоловіки встають, крім Хіґінса.) Я затримаю вас хвилин п'ятнадцять, не більше. (Прямує до дверей. Входить Еліза, в капелюсі й застібаючи рукавички.) Елізо, я теж їду на весілля вашого батька. Вам буде зручніше їхати зі мною, а полковник Пікерінґ супроводжуватиме жениха.

Еліза виходить на балкон, щоб не лишатися сам-на-сам із Хіґінсом.

Проте він іде за нею. Вона мерщій повертається до кімнати й прямує до

дверей, але він, пробігши вздовж балкону, встигає стати в неї на дорозі.

Хіґінс. Що ж, Елізо... Нарешті, як ви кажете, ви й поквиталися зі мною. Тепер ви вдоволені? Може, нарешті вгамуєтеся? Чи вам іще мало?

Еліза. Ви хочете, аби я повернулася тільки заради того, щоб подавати вам пантофлі, терпіти ваші вибрики й бути у вас на побігеньках?

X і ґ і н с. Я не казав, що хочу, аби ви повернулися.

Еліза. Он як! Тоді про що нам взагалі говорити?

Хіґінс. Про вас, не про мене. Якщо ви повернетесь, я ставитимуся до вас так само, як досі. Мені несила змінити свою вдачу. І я не збираюся змінювати своїх манер. До речі, я поводжуся ані трохи не гірше за полковника Пікерінґа.

Еліза. Неправда. Полковник ставиться до квіткарки, як до герцогині.

Хіґінс. Ая до герцогині, як до квіткарки.