Пікерінґ. О, не кажіть так. Мені прикро чути, що для вас де не більше, ніж експеримент.

Е л і з а. Не варто перейматися, адже я всього-навсього нікчема з помийної ями.

Пікерінґ (палко). Ні, що ви!

Е л і з а (не змінюючи тону, веде далі). Але ви зробили для мене стільки добра, що я дуже шкодувала б, якби ви взагалі про мене забули...

Пікерінґ. Мені справді дуже приємно це чути, панно Дулітл.

Еліза (на якусь мить відривається від вишивання). Того ранку, коли я вперше прийшла на Вімпол-стріт, а ви звернулися до мене "панно Дулітл". Тоді у мене вперше з'явилося почуття власної гідності. (Знову починає вишивати.) А скількох дрібниць ви навіть не помічали: такими вони були для вас природними? Вставали, коли я входила до кімнати; вітаючись, знімали капелюха; пропускали мене в дверях.

Пікерінґ. Справді, які дрібниці?

Еліза. Так, дрібниці. А втім, саме ці дрібниці свідчили, що ви були про мене кращої гадки, ніж про якусь посудницю; хоча з нею, я певна, ви були б так само ґречним. А ще, на відміну від пана Хіґінса, ви ніколи не дозволяли собі роззуватися при мені в їдальні.

Пікерінґ. Не беріть це на свій карб. Він роззувається всюди, і в будь-чиїй присутності.

У балконних дверях з'являється Дулітл. Кинувши на Хіґінса

повний гідності й докору погляд, він тихо й неквапно підходить до

Елізи, яка стоїть до вікна спиною, нічого не помічаючи.

Пікерінґ. Він невиправний, Елізо. Правда ж, ви не скотитесь у нетрі?..

Еліза. Ні, вже ніколи. У мене був надто хороший учитель. Тепер я не змогла б вимовляти свої колишні звуки, навіть якби захотіла. (Дулітл кладе руку їй на плече. Вона обертається, і втрачає самовладання від шикарного вигляду батька.) Ги-и-и!

Хіґінс (з криком тріумфу). Ага! Ось воно! Ви чули: "Ги-и-и!" "Ги-и-и!" "Ги-и-и!" Перемога! Перемога! (Падає на канапу, і простягається, склавши руки на грудях.)

Дулітл. Та чо' ви до дівчини присікались? Не дивись так на мене, Елізо. Я тут ні до чого. Просто в мене гроші завелися.

Е л і з а. Не інакше, як мільйонера якогось обчистив?