— Але навіть чесноти цієї жінки він використовував у своїх інтересах, — вигукнула віконтеса. — Він умів розчулити її до сліз, пробудити в ній великодушність, властиву нашій статі, він зловживав її ніжністю й відданістю і дорого продавав їй злочинні втіхи.

— Признаюся вам, — провадив Дервіль, не зрозумівши знаків, які робила йому пані де Гранльє, — я не оплакував долю цього нещасливого створіння, такого чарівного в очах світського товариства і такого жахливого для тих, хто читав у її серці; але я з неприхованою відразою дивився на її вбивцю — на молодого красеня з таким ясним чолом, свіжими устами, милою усмішкою, з такими білими зубами, з такою ангельською подобою. В цю мить вони обоє стояли перед своїм суддею, а він дивився на них таким поглядом, яким, певно, дивився в шістнадцятому столітті старий чернець-до-мініканець на муки яких-небудь двох маврів у підземеллях найс-вятішої інквізиції.

"Добродію, чи можна одержати повну вартість ось за ці діаманти, проте лишивши за собою право потім викупити їх?" — запитала графиня тремтячим голосом, подаючи Гобсекові скриньку.

"Можна, ласкава пані", — втрутився я до розмови, виходячи із своєї криївки.

Вона обернулася в мій бік, зразу мене впізнала, здригнулася і кинула на мене погляд, який усіма мовами означає: "Не виказуйте мене".

"Юридичною мовою така угода називається "продаж із правом наступного викупу" і полягає вона в передачі рухомого або нерухомого майна на певний час, по закінченні якого можна повернути свою власність, заплативши покупцеві обумовлену суму".

Графиня зітхнула з полегкістю. Граф Максим спохмурнів, боячись, що за цієї умови лихвар дасть менше, адже вартість діамантів нестійка. Гобсек схопив лупу й заходився мовчки роздивлятися, що там лежало в скриньці. Навіть якщо я проживу сто років, я не забуду тієї картини. Його бліде обличчя зарум'янилося, очі, в яких віддзеркалювався блиск діамантів, ніби спалахнули потойбічним вогнем. Він підвівся, підійшов до вікна, підніс діаманти до свого беззубого рота, мовби хотів їх пожерти. Підносячи до очей то браслети, то сережки з підвісками, то намиста, то діадеми, він белькотів щось незрозуміле, і роздивлявся їх на світлі, щоб визначити відтінок, чистоту води і грані діаманта. Він діставав коштовності із скриньки, клав їх туди, знову витягував і обертав у себе перед очима, щоб вони заграли всіма своїми вогнями, схожий у цей час біль-