які напередодні опротестував хтось із Гобсекових приятелів і які, мабуть, дісталися йому за безцінь.

Молодий чепурун загарчав — і в тому гарчанні виразно почулися слова: "Старий падлюка!"

Татусь Гобсек і бровою не ворухнув. Він дістав з картонної коробки два пістолети й холодно сказав:

"Перший постріл мій — за правом ображеної сторони".

"Максиме, ви повинні вибачитися перед паном Гобсеком!" — тихо скрикнула графиня, яка вся тремтіла.

"Я не мав наміру вас образити", — пробелькотів граф.

"Я це знаю, — спокійно відказав Гобсек. — У ваші наміри входило тільки не заплатити по векселях".

Графиня підвелася, вклонилась і вибігла, мабуть, охоплена жахом. Панові де Траю довелося вийти за нею, але на прощання він сказав:

"Якщо ви бодай словом прохопитеся про це, панове, проллється ваша кров або моя".

"Амінь! — відповів йому Гобсек, ховаючи пістолети. — Щоб пролити свою кров, хлопче, треба мати її, а у тебе в жилах багно замість крові".

Коли двері зачинились і обидва екіпажі від'їхали, Гобсек підхопився на ноги і пустився в танець, приказуючи:

"А діаманти в мене! А діаманти тепер мої! Чудові діаманти! Бездоганні діаманти! І як дешево дістались! Ха-ха! Ага, Вербруст і Жігон-не! Ви хотіли ошукати старого Гобсека? Ну, так хто кого ошукав? Ну, то чиє зверху? Як роззявлять вони з подиву роти, коли між двома партіями в доміно я розповім їм про сьогоднішню оборудку!"

Ця люта радість, це злісне торжество дикуна, що заволодів блискучими камінчиками, змусили мене здригнутись. Я отетерів, заціпенів.

"А, ти ще тут, мій хлопчику, — сказав він. — Ми сьогодні пообідаємо вдвох. У тебе пообідаємо — адже я не веду господарства, а всі ці ресторатори з їхніми відварами та соусами, з їхніми винами, самого чорта отруять".

Помітивши нарешті вираз мого обличчя, він знову став холодний і незворушний.

"Вам цього не зрозуміти, — сказав він, сідаючи біля каміна, де стояла на жаровні бляшана каструлька з молоком. — Хочете поснідати зі мною? — запропонував він. — Тут, либонь, і на двох вистачить".