непричетність до злочинних намірів вашої дружини, і вам однаково доведеться повернути йому суму, що її він заплатив за діаманти. Погодьтеся вважати свої коштовності відданими в заставу на сім, вісім місяців або й на рік, якщо не зможете раніше сплатити суму, яку пан Гобсек дав графині. А може, ви захочете викупити їх уже сьогодні, запропонувавши достатні гарантії?"

Лихвар умочав хліб у каву і снідав із цілковитою незворушністю. Але почувши слово "мирову", він глянув на мене, мовби хотів сказати: "Молодець! Моя наука не пропала для тебе марно". Я зі свого боку кинув на нього погляд, значення якого він зрозумів чудово: "Справа вельми сумнівна, брудна. Слід негайно йти на мирову". Гобсек знав, що я на суді скажу всю правду. Граф подякував мені доброзичливою усмішкою. Після тривалих переговорів, під час яких Гобсек лукавством та жадібністю перевершив би учасників будь-якого дипломатичного конґресу, я склав текст угоди: граф визнавав, що отримав від Гобсека вісімдесят п'ять тисяч франків (ця сума включала в себе й позикові проценти), а Гобсек зобов'язувався в разі виплати йому всієї суми повернути діаманти графові.

"Яке марнотратство! — вигукнув граф, підписуючи угоду. — Як перекинути місток через цю прірву?"

"У вас багато дітей, графе?" — серйозним тоном спитав Гобсек.

На ці слова граф здригнувся і нічого не відповів — мабуть, лихвар, наче досвідчений лікар, зразу намацав його болюче місце.

"Так, так, — пробурмотів Гобсек, чудово зрозумівши понуру мовчанку графа. — Я всю вашу історію наперед знаю. Ця жінка — демон, а ви, мабуть, її досі любите. Ще б пак, вона навіть мене схвилювала. Хочете врятувати свій статок, зберегти його для котрогось із дітей? У такому разі киньтеся у вир світських розваг, грайте в карти, проциндрюйте гроші й частіше навідуйтесь до Гобсека. У світі називатимуть мене жидом, турком, лихварем, грабіжником, казатимуть, що я розоряю вас. А мені байдуже! Хай-но хто спробує образити мене! Ніхто так не володіє шпагою й пістолетом, як ваш слуга покірний. Це всім відомо. А ви тим часом знайдіть, якщо зможете, вірного друга і шляхом фіктивного продажу передайте йому своє майно. Це у вас, здається, називають фідеї-коміс, так?" — запитав він, обернувшись до мене.

Граф, здавалося, не слухав, цілком заклопотаний своїми турботами.

"Завтра я принесу гроші, — сказав він Гобсекові, перед тим як піти. — Держіть діаманти напоготові, добродію".