Пані Пірс. Тільки обережніше, пане Хіґінс. Мені довелося пообіцяти дівчині, що я його не спалю. Проте, як на мене, його не завадило б потримати над вогнем.

Хіґінс (поспіхом поклавши капелюха на рояль). Дякую "Эа попередження. То що ж ви хотіли мені сказати?

Пані Пірс. Пане Хіґінс, неприємності вже починаються. Прийшов сміттяр Елфрід Дулітл. Каже, що тут його дочка. Пікерінґ (встає). Оце так-так... Хіґінс (швидко). Впустіть цього пройдисвіта. Пані Пірс (у дверях ). Дулітл, пане Хіґінс. (Впускає Дулітла ).

Елфрід Дулітл — літній, проте ще міцний сміттяр. На ньому робочий одяг і крислатий капелюх, що закриває шию та плечі. Він має карбовані й досить цікаві риси обличчя: один із тих, кому однаково чужі і страх, і совість. Голос у нього напрочуд виразний — внаслідок звички давати волю почуттям. У цю мить він усім своїм виглядом демонструє ображену гідність і цілковиту рішучість.

Дулітл (зупиняється у дверях, вагаючись, до кого звернутися). Прохвесор Гігінс?

X і ґ і н с. Це я. Доброго ранку. Сідайте.

Дулітл. Добро'о ранку, хазяїне. (Поважно опускається на стілець.) В мене до вас невідкладне діло.

Хіґінс (до Пікерінґа). Зріс у Гонслоу, мати, гадаю, з Уельса. (Дулітл від подиву роззявляє рота.) Чого вам треба, Дулітле?

Дулітл (погрозливо). Мені потрібна моя дочка! Ясно?!

Хіґінс. Ще б пак. Адже ви її батько. Кому ж іще, крім вас, вона потрібна? Радий, що у вас іще жевріє батьківське почуття. Вона нагорі. Забирайте хоч зараз.

Дулітл (підводиться, збентежений). Як це?!

Хіґінс. Забирайте! Не думаєте ж ви, що я панькатимусь із нею замість вас?!

Дулітл (протестуючи). Чекайте! Як же це так, хазяїне?! Хіба жмона отак-о зобижать чесну людину? Дівчина — моя. Ви її в мене забрали. А я ж із чим зостанусь?

Хіґінс. У вашої дочки вистачило нахабства прийти в мій дім і вимагати, щоб я давав їй уроки, бо їй закортіло працювати в магазині. Цей пан і моя економка можуть підтвердити. (Наступаючи на нього.) Як ви сміли прийти, щоб мене шантажувати?! Ви її навмисне сюди підіслали!

Д у л і т л. Та ну, шо ви, хазяїне!