Дулітл (відверто). Такі розкоші не про мене, хазяїне. Подивився б я на вас у моїй шкурі! Та й шо ж таке? Як Елізі шось перепало, то чо' ж би їй зо мною не поділицця?

Хіґінс (стурбовано). Не знаю, що й робити, Пікерінґ. З погляду моралі дати цьому чолов'язі хоч фартінґ — уже злочин. Втім, його вимоги мають якусь первісну справедливість.

Дулітл. Ото ж-бо й воно, хазяїне. Як не кажи, а батьківське серце — то батьківське серце.

Пікерінґ. Я поділяю ваші почуття. Проте, як на мене, не певен, що це буде правильно...

Д у л і т л. Не тре' таке казать, хазяїне. Гляньте лишень з другого боку. Хто я такий, скажіть ви мені?! Бідний, недостойний чоловік, от хто! А подумайте тіки, шо це значить! Це значить, шо буржуазна мораль проти нашо'о брата. І якшо я колись і захтів узять хоч шось від.житя, так мені кругом говорилося: "Не мона тобі, ти недостойний!" А потреби ж у мене такі, шо й у самої найдостойнішої вдови. Тіки ж їй кожний тиждень зразу шість жертводайних товариств грошики дають. І все за смерть одного й того ж чоловіка. А мені ж-то тре' не менш, чим достойному. А то й більш! їм я не менш за нього, а п'ю так точно більш. Мені тре' й розважиця, бо я ж такий, шо й подумать люблю. Я й зажартувать люблю, й пісню заспівать, а, бува, й музику послухать, як зажурюся. А деруть же ж з мене, так само, як з отих достойних! То шо ж воно таке, оця ваша буржуазна мораль? Просто прикривка, шоб нічо' мені не дать! Так шо, жинтільмени, враховуючи вишшепригадане, я просю чесної гри. Я ж з вами в відкриту граю, не прикидаюся якимось там достойнйком. Був я собі недостойний, таким і зостанусь. І якшо хоч'те знать, мені так на'іть лучче. Не обманіть же чесну людину і оцініть по-справедли-вості труд батька, шо в поті лиця ростив, годував і вдягав дитину, доки вона не виросла й не заінтересувала зразу двох жинтільменів, як ви. Шо таке п'ять фунтів, питаю я вас, і жду на сприятне рішення.

Хіґінс (діставши портмоне, підходить до Дулітла ). Перед таким просто не встоїш! Дамо йому десятку. (Простягає дві банкноти.)

Дулітл. Не, хазяїне. В старої рука не піднімеця аж десять потратить. Та я б і сам не зміг. Це ж купа грошей! Заведеця в тебе зразу стіки — так одразу скнарою станеш, а тоді — нема людині шастя! Так шо дайте вже скіки просив — не більше, але й не менше.

Хіґінс. Пікерінґ, якщо ми ще трохи послухаємо цього чолов'ягу, боюсь, у нас у самих не залишиться жодних принципів. (До Дулітла.) То ви кажете, п'ять фунтів, чи не так?