Хіґінс. В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже, як ти французькою. Пані Хіґінс. Обнадійлива обставина. Хіґінс. І так, і ні... Пані Хіґінс. Про що ти?

Хіґінс. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз...

Розмову уриває покоївка, яка доповідає про гостей.

Покоївка. Пані й панна Айнсфорд Гіл. ( Іде.) Хіґінс. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям.)

На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент-Ґардена. Мати — добре вихована спокійна жінка, проте відчувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.

Пані Айнсфорд Гіл (до пані Хіґінс). Добрий день. (Вони вітаються за руку ).

Панна Айнсфорд Г і л . Добрий день! (Вітаються.) Пані Хіґінс (відрекомендовує Хіґінса). Мій син Генрі. Пані Айнсфорд Гіл. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!

Хіґінс (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває.)

Панна Айнсфорд Гіл (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!

Хіґінс (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Поняття не маю, де й коли, але голос — точно чув! (Похмуро.) Втім — яка різниця. Чого ви стоїте? Сідайте!

Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед ним вічна мерзлота. Вертається покоївка, за нею входить Пікерінґ.

Покоївка. Полковник Пікерінґ. ( Іде.) Пікерінґ. Доброго дня, пані Хіґінс!

Пані Хіґінс. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд