знає, де її солом'яний капелюх — той, що до мене мав перейти?! Поцупили — точно вам кажу! Тут справа ясна: хто капелюха поцупив, той і тітку вколошкав!

Пані Айнсфорд Гіл. А що означає "вколошкав"?

Хіґінс (поспіхом). А... це таке модне світське слівце. "Вколошкати" значить "убити".

Пані Айнсфорд Г і л (до Елізи, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

Еліза. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!

Пані Айнсфорд Гіл. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

Е л і з а. Кого?! Її?! Та для неї джин був — як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки, що й до чого.

Пані Айнсфорд Гіл. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

Еліза. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

Пані Айнсфорд Гіл. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!

Еліза. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те, щоб він гатив без передиху. (Весело.) А тільки так... часом, коли, так би мовити, находить. А тоді, як вип'є — то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап'ється, як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім, як удома.) Воно ж от, яка штука... Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку — так де те горе й ділося! (До Фреді, який корчиться від невтримного сміху.) Що таке?! Чого це ви ржете?

Фреді. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

Еліза. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До Хіґінса.) Може, я щось зайве сказала?

Пані Хіґінс (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

Еліза. Слава тобі, Господи! (Захоплено.) От! Так я ж і кажу...

Хіґінс (підводиться й дивиться на годинник). Гм!