Еліза (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. Фреді прямує до дверей.) Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з пані Хіґінс.)

Пані Хіґінс . На все добре.

Е л і з а. До побачення, полковнику!

Пікерінґ. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку.)

Еліза/кивком голови прощається з рештою). До побачення!

Фреді (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені...

Еліза (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені.) На таксі поїду! (Виходить.)

Пікерінґ, ледь перевівши подих, падає у крісло. Фреді вибігає на

балкон, аби ще раз глянути на Елізу.

Пані Айнсфорд Гіл (ще не отямившись від приголомшення). OXj ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

К л а р а (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

Пані Айнсфорд Гіл (встає). Ну що ж... Гадаю, нам час іти. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде.)

Хіґінс (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, Хіґінс — ліворуч від неї. Пікерінґ повертається на свій стілець.)

Пані Хіґінс. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона — витвір мистецтва — твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить вона просто звела тебе з розуму... Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?

Пікерінґ. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.

Пані Хіґінс. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З'явилося дещо інше.

Пікерінґ. Але що ж?!

Пані Хіґінс (несвідомо видаючи цим словом свою старосвітську логіку). Проблема.

Пікерінґ. Он воно що! Проблема, як зробити з неї світську даму?

Хіґінс. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.