Пікерінґ. Мабуть, і я піду до сну. Що не кажи, а день був визначний! Це ваш справжній тріумф! Добраніч. (Іде.) Хіґінс (іде за ним). Добраніч. (Через плече до Елізи.) Елізо, повимикайте світло і скажіть пані Пірс, аби вранці не варила каву. Я питиму чай. (Виходить.) Еліза намагається опануватися й не звертати уваги. Вона встає, підходить до каміна вимкнути світло, але в цю мить мало не заходиться плачем. Падає на Хіґінсове крісло й міцно тримається за підлокітники. Раптом, з криком болючого гніву, підхоплюється на ноги й кидається на підлогу. Хіґінс (роздратовано кричить у коридорі). Куди, в біса, заподілися ці кляті пантофлі?! (З'являється у дверях.) Еліза (хапає пантофлі і щосили жбурляє їх один за одним просто в Хіґінса.) Ось вам ваші пантофлі! Ось вам! Бодай вам долі в них не знати! Хіґінс (здивований). Що таке?! (Підходить до неї.) Що сталося? Вставайте! (Підіймає її.) Вам недобре? Еліза (задихаючись). Зате вам дуже добре! Я виграла вам заклад, а ви про мене навіть не подумали, бо я вам уже не потрібна! Хіґінс. Це ви виграли мені заклад?! Самовпевнена нікчемо! Це я його виграв! Як ви сміли жбурнути в мене пантофлями? Еліза. Бо я хотіла розтрощити вам фізіономію! Я б залюбки прикінчила вас, набундючена пико! Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого й тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?! (Розпачливо заламує пальці.) Хіґінс (споглядаючи її з холодним подивом). Які ми вразливі! І хто б міг подумати? Еліза (видає здушений крик люті й кидається на Хіґінса, готова видряпати йому очі). Хіґінс (хапає її за руки). Ви ще й дряпатись?! Не розпускайте пазурі, скажена кішко! Свої коники викидатимете деінде! Сядьте — і щоб тихо мені! (Грубо кидає її в крісло.) Еліза (пригнічена його перевагою в силі й вазі). Що зі мною тепер буде?.. Що зі мною буде?.. Хіґінс. А якого дідька мені знати, що з вами буде?! Мене це взагалі не обходить! Тепер ви вільні й можете жити, як вам заманеться.
|