Еліза (долаючи розпуку). А на що я здатна? Навіщо ви мене такою зробили? Куди мені податися? Що робити? Що зі мною буде?

Хіґінс (зрозумів, у чім річ, проте не надто цим зворушився). А, он ви про що! (Засовує руки в кишені. За звичкою побрязкуючи їхнім вмістом, ходить по кімнаті. Його вигляд свідчить, що він погодився на цю безпредметну розмову виключно від доброти свого серця.) На вашому місці я б так не переймався. Я певен, ви зможете непогано влаштуватися. Хоча, я ще якось не усвідомив, що ви вже збираєтесь іти.

Еліза. А що ж мені тоді робити?

Хіґінс. Та що завгодно. Пам'ятаєте, ви мріяли про квіткову крамничку? Пікерінґ міг би вам це влаштувати. В нього купа грошей. (Хихоче.) Щоправда, він іще не заплатив за дрантя, яке ви сьогодні вдягали. А коли додати ще й платню за прокат діамантів, то плакали його двісті фунтів.

Еліза. Сер, доки ви не пішли...

Хіґінс (впускає пантофлі від несподіваного звертання "сер".) Що?

Еліза. Кому належать мої сукні — мені, чи полковнику Пікерінґу?

Хіґінс (повертається до кімнати з таким виглядом, ніби ніколи не чув дурнішого запитання). А на чорта вони Пікерінґу?

Еліза. Можливо, знадобляться, коли знайдете собі наступну дівчину для дослідів.

Хіґінс (приголомшений та вражений). Значить, ось якої ви гадки про нас!

Еліза. Я хочу знати, що я маю право взяти з собою, щоб ви потім не звинуватили мене у крадіжці.

Хіґінс (глибоко вражений). У крадіжці?! Елізо, та як ви можете таке казати?! Не думав, що ви так нехтуєте наші взаємини!

Еліза. Даруйте. Я проста неосвічена дівчина, і мені доводиться бути обережною. Між такими, як ви, й такими, як я, не може бути ніяких взаємин. Тож, із вашої ласки, скажіть точно, що тут моє, а що — ні.

Хіґінс (понуро). Виносьте під три чорти хоч весь цей дім! Крім діамантів — їх узято напрокат. Вас це влаштовує? (Розвертається й обурений збирається йти.)

Еліза (упивається його люттю й міркує, чим би ще дошкулити Хіґінсові). Стривайте! (Знімає з себе коштовності.) Будь лас-