ка, візьміть це до себе. Так буде надійніше. Не хочу за них відповідати. А раптом щось пропаде.

Хіґінс (розлючений). Давайте! (Бере прикраси.) Якби ці витребеньки не належали ювеліру, я запхав би їх у вашу невдячну пельку!

Еліза (тремтячи від притлумленої радості). Дуже рада, що хоч трохи поквиталася з вами.

Хіґінс (з гідністю, найвишуканышим професорським тоном). Через вас я вийшов із рівноваги, чого раніше ніколи не траплялося. Волію припинити цю розмову. Я йду спати.

Еліза (з викликом). Залишіть пані Пірс записку про вашу каву. Я їй нічого не переказуватиму.

Хіґінс (холодно ). До біса пані Пірс! До біса каву і вас разом з нею! (Люто.) До біса мою власну дурість! Як я міг марнувати на якусь бездушну самозванку свої знання: ці скарби моєї душі, які я здобував таким трудом?! Як міг дарувати їй свою прихильність?! (Велично виходить із кімнати, однак у кінці псує весь ефект, грюкнувши щосили дверима.)

Еліза опускається навколішки й починає шукати в каміні перстень. Знайшовши, хвилину розмірковує, що з ним зробити; нарешті кидає персня на вазу з фруктами, й рішуче простує нагору; заходить до своєї кімнати, вмикає світло.

Обстановка Елізиної спальні поповнилася великою шафою та чудовим туалетним столиком. Еліза відчиняє шафу, бере звідти свою буденну сукню, капелюх, черевички на низьких підборах і кидає все це на ліжко. Роззувається, знімає з себе вечірню сукню; старанно розправивши û на м'яких плічках, вішає в шафу — і з грюкотом зачиняє дверцята. Взуває черевички, одягає буденну сукню та капелюх. З туалетного столика бере ручного годинника; одягає його, потім — рукавички; бере сумочку й заглядає, чи є там гаманець; дістає гаманця і вішає його на зап'ясток. Після цього прямує до дверей. Кожен її рух підкреслює гнівну рішучість. Наостанок підходить до дзеркала — і показує сама собі язика. Врешті вимикає світло — й виходить. А тимчасом на вулиці Фреді Айнсворд Гіл, страждаючи від таємної закоханості, заглядає у вікно на третьому поверсі, де все ще горить світло. Нарешті світло гасне.

Фреді. Нарешті! Кохана моя! Кохана! Люба моя!

Еліза виходить із дому, грюкаючи за собою дверима.

Е л і з а. А ви що тут робите?

Фреді. Нічого. Під вашими вікнами я провів уже не один вечір. Лише тут я по-справжньому щасливий. Будь ласка, не смійтеся з мене, панно Дулітл!